Шоу – імітація реального, природного, неповторного. Хоча в мистецтві такої імітації сучасне людство досягло небачених висот, низка нехибних ознак дозволяє провести чітку межу між одним і другим. По-перше, головною метою творців шоу є досягнути максимальної видовищності дійства, тоді як правдиві культура, політика тощо є здебільшого не вельми цікавими для непосвячених. По-друге, шоу мінімізує вимоги до аудиторії – в сенсі її освіченості, ерудованості, розумності, духовності... І, зрештою, творчий запал “креативників”, які продукують шоу, є прямо пропорційним розміру гонорару та миттєво згасає при перших же затримках із його виплатою. Годі уявити, щоб строго “в межах оплаченого замовлення” творили Ньютон, Байрон, Шопен, Піросманішвілі, щоб схожі мотиви посприяли народженню чогось рівновартісного періодичній таблиці, “Кобзарю” чи “Апасіонаті”... Тому-то сучасна епоха хоч багата на “креатив”, не годна дописати нових імен у пантеон безсмертних.

Навальний наступ шоу-цивілізації змінює долі цілого людства. Небезпека виродження демократії, культури, науки, спорту тощо постає нині перед найрозвиненішими країнами світу. Проте Захід устиг розбудувати свої основні інституції ще до настання шоу-епохи й тепер до певної міри може розраховувати на запас міцності цих інституцій. Народам Центральної Європи, котрі не мали значних проблем із пошуком своїх геополітичних орієнтирів, удалося швидко перейняти західний досвід і доволі глибоко засвоїти. Натомість мертво заякорених на євразійському роздоріжжі українців можна хіба що пожаліти – їхні ринок, демократія, незалежність із перших же кроків набувають “шоуізованих” форм із притаманними останнім легкостравністю, імітативнітю, нежиттєздатністю й запасом міцності не більшим, аніж у карткової хатки...

Не дивно, що одним із найпотужніших мотивів антикучмівського руху, а згодом і помаранчевої революції було прагнення правди. Ми були пересичені шоу-політикою та шоу-державотворенням, під машкарою яких стрімко розросталися метастази цілком “автентичних” кланократії та беззаконня. Наше поривання аж ніяк не було імітацією, буфонадою, винаходом добре оплачених “креативників”! Але... останні створили невдовзі “паралельні” антимайдани, максимально “ідентичні натуральному”, після чого ця грізна зброя демократії неминуче втратила свою гостроту. До того ж, і з-поміж лідерів помаранчевого Майдану знайшлося чимало таких, які правдиву народну революцію потрактували лише як успіх власних “технологів”.

Хочеться вірити, що людство таки знайде спосіб виборсатися із зашморгу шоу-цивілізації. Адже воно має значний запас міцності: культурно-історичної, як-от країни “золотого мільярда” або ж демографічної, якщо ходить про “третій світ”. Однак сучасні українці позбавлені того й другого, тож із зашморгу мусять виборсуватися вже власними силами! Якщо політики цього не розуміють, полишімо їх самих далі теліпатися в тій петлі. Оскільки коли євреї виходили з Єгипту, частина теж побажала залишитися – нехай у “домі рабства”, зате “біля казанів із м’ясом”...

Володимир Вітковський