Їх зрозуміти можна. Це я про наших східних сусідів. Може, ця Побєда – це взагалі єдине, що в них залишилося із того, чим вони ще можуть пишатися.
Правда, що далі від травня 1945-го, то більше знаходиться ветеранів. Але й то слава Богу! Добре, що знаходиться, а не навпаки. Словом, усе в найкращих традиціях: місяць “до” і місяць “після” безкінечні серіали про війну впереміж з офіціозом, піар-акціями тощо. Постімперський синдром, скажете. Можна пояснити і так. І нехай би собі, як кажуть, чим би дитя не бавилось. От тільки у свої ігрища вони і нас утягують. Хоча для нас тота їхня Побєда, якщо все пригадати, – лиш епізод у війні, що на Заході України тривала ще принаймні п’ять років…
Мовляв, усіх “освободили”! Бо хіба ж може бути солодша локшина на вуха для бідного та безправного російського обивателя? І ту локшину вони вже жують і жують. А з іншого боку, ... Читать дальше »

У Станіслава Єжи Лєца є чудовий вислів із “Непричесаних думок”, який, одверто кажучи, можна було б вивісити замість банерів на обох київських Майданах, там, де час од часу збираються прихильники позірно антагоністичних вітчизняних середовищ.
Цей вислів звучить так: “Коли міф зіштовхується з міфом, зіткнення буває геть реальне”.
Схильність українців до міфологізації й навіть сакралізації власних провідників тепер зазнала відчутної ревізії, принаймні хотілося б, щоб нарешті наша легковірність не заходила аж так далеко. Як і цілком щире бажання вбачати в милозвучних словесних конструкціях офіційних рупорів влади істину в останній інстанції. Бо той же Лєц провокаційно, зате цілком резонно стверджує, що “помилка стає помилкою, народившись як істина”.
По суті, коли йдеться про глобальний конфлікт українського масштабу, то мусимо визнати: його головн ... Читать дальше »