Хронологія ключових подій навколо намагання України приєднатися до Плану дій щодо набуття членства в НАТО виглядає наступним чином.

На сторінках блогу «Kiev.Ukraine.News» з’явилося повідомлення із Лондону про те, що «на зустрічі у Софії у четвер, Державний секретар США Кондолізза Райс буде шукати підтримки у своїх партнерів (міністрів закордонних справ країн-членів) з метою приєднання України до «плану дій щодо членства в НАТО» - ключовому кроку перед отриманням запрошення приєднання до Альянсу».

Далі блог містить наступне: «США хотіли б, щоб Україна приєдналася до Плану дій щодо членства до вересня й однозначно до самміту НАТО у Ризі у листопаді. Це може надати країні можливість стати членом до того, як Президент Джордж Буш залишить свій офіс на початку 2009 року».

 27 квітня 2006 року, Софія, засідання ПАР НАТО на рівні міністрів закордонних справ (пресс-конференція Кондоліззи Райс)

Інформація надається із офіційного сайту Державного департаменту США.

Питання: (не дуже розбірливо) :«Пані Секретар, Президент України Ющенко сказав, що він сподівається на те, що Україна отримає План щодо набуття членства в НАТО під час або перед Ризьким саммітом. Чи можна вести мову, що США це підтримують? Як важливо це для США, що Україна – як важливо, українське членство в НАТО та як це терміново, та як Ви турбуєтесь відносно опозиції з боку Росії щодо цього?».

Секретар Райс: «Для НАТО була й залишається політика відкритих дверей по відношенню до європейських демократій, які бажають приєднатися до НАТО та пройшли відповідну кваліфікацію приєднатися до НАТО…

І коли ми ведемо мову про відкриті двері, ми також ведемо мову про те, що країни повинні бути підготовлені, ми ведемо мову щодо відповідності критеріям, які чітко окреслені… Український уряд та українські люди повинні вирішити, бажають вони чи не бажають наслідувати цим критеріям та дуже важко працювати для їх досягнення… Але я гадаю, принцип, що НАТО залишається відкритою організацією для тих, хто може відповідати її вимогам й тому бути спроможним виконувати зобов’язання, які випливають із членства, залишаються для НАТО незмінними».

 27 квітня 2006 року, Софія, засідання ПАР НАТО на рівні міністрів закордонних справ (пресс-конференція міністра закордонних справ Франції Філіппе Дусті-Блазі)

Ремарка щодо розширення: «Другою важливою темою для дискусій у Ризі стане розширення. Альянс залишається коллективно відданий обіцянці залучати кожну демократичну європейську державу, яка бажає приєднатися та виконує всі умови. Це є принцип «відкритих дверей».

Питання: «Ми перебуваємо зараз в країні колишнього Варшавського Пакту і НАТО декларує, що тримає двері відкритими для інших країн, включаючи Україну та Грузію, а також бажає мати більш тісні відносини з іншими країнами – Японією, Південною Кореєю, Австралією. Чи не є це трохи загрозливим сценарієм для Росії?».

Міністр Дусті-Блазі: «Відносно України, вона є важливим стратегічним партнером для НАТО. Ми надаємо нашу підтримку дял просування виконання Інтенсфікованого Діалогу з цією країною…Рішення щодо розширення є, в тому числі, важливим для безпеки цілого європейського континенту. Це стосується країни-кандидата демонструвати свою спроможність приєднатися до НАТО. Ми не закриваємо жодної можливості членства і коли час надійде наше рішення буде чітко виваженим.

 3 травня 2006 року, Вашингтон, округ Колумбія, слухання в Підкомітеті з питань Європи Комітету з міжнародних відносин Палати представників Конгрессу США

Інформація надається із офіційного сайту Державного департаменту США.

Із виступу Курта Волкера, головного заступника помічника Державного секретаря з європейських та євроазійських питань: «Розширення НАТО стало історичним успіхом…Процесс розширення НАТО не є завершеним і двері НАТО залишаються відкритими…

В Україні вибори 26 березня продемонстрували відданість країни демократії. Уряд України залишається фокусованим на членство в НАТО, але парламентська та внутрішня підтримка є вирішальною і ми сподіваємось, що новий кабінет підтвердить свої бажання. Якщо Україна є відданою, ми повинні надати для неї шанс досягти наших стандартів. В необхідний час, що буде обумовлено нашою власною дією, наступним кроком стане План дій щодо членства для України та Грузії».

 15 травня 2006 року

На сторінках сайту «Eurasia Daily Monitor» опублікована стаття Владіміра Сокора «План дій щодо членства в НАТО все ще можливий для України у 2006 році». Зокрема, в статті міститься: «8 червня у Брюсселі, Північно-Атлантична Рада на сесії міністрів оборони, надіслала відносно позитивний сигнал щодо перспектив українського Плану дій щодо членства. Беручи до уваги нинішній стан реформування українського сектору безпеки та оборони, комюніке міністрів стверджує, що «Україна минулого року продемонструвала значний прогрес у виконанні Інтенсифікованого Діалогу. Ми підтримуємо Україну в продовженні демонструванні конкретного та вагомого прогресу та імплементації ключових реформ та політик, що робить можливим відповісти на її прагнення залучитися до Плану дій щодо членства»…

Залишаючи часовий графік відкритим та чітко вказуючи, що він буде залежати від дій, союзники надають Україні потужний стимул працювати у напрямку ПДЧ…Комюніке прозоро декларує, що право України приєднатися до ПДЧ не залежить від зовнішніх факторів».

Після засіданні ПАР 8 червня жодних інших офіційних заходів в рамках інституцій НАТО, маючих право приймати рішення не відбувалося.

 9 вересня 2006 року (за шість днів до візиту Януковича до штаб-квартири НАТО)

В інтерв’ю для газети «День» посол США в Україні Вільям Тейлор сказав, зокрема, наступне: «Якщо громадяни України та український уряд вирішать, що вони хочуть впроваджувати оборонні реформи та просуватися до членства в НАТО, ми готові допомогти їм».

Посол заявив, що «український уряд повинен надати чітку відповідь у Брюсселі 14 вересня під час засідання Комісії Україна – НАТО щодо того, чи бажає уряд приєднатися до Плану дій щодо набуття членства в НАТО».

«Якщо український уряд схвалить таке рішення, ми позитивно підтримаємо його», - сказав Тейлор (!)

На додаток посол сказав, що «Україна має шанс приєднатися до Плану на Ризькому самміті НАТО 28-29 листопада». А також повідомив, що «членство України в НАТО не залежить від позиції Росії у цьому питанні».

* * * * *

Українські реалії виявилися наступними.

Віктор Янукович не проводив спеціального засідання уряду з розглядом питання приєднання до Плану дій щодо членства.

Рішення «антикризової коаліції» не було оприлюднено, якщо таке рішення, взагалі, приймалося.

Янукович не поінформував ані Президента, ані РНБОУ про свою заяву, яку запланував виголосити.

Й головне, жодного разу Янукович та його оточення не спромоглися вказати хоч один негативний приклад, який б зашкодив українським національним інтересам після вступу до Альянсу.

Щодо Брюса Джексона, можливо, цей вкрай досвідчений фахівець знає інші найвищі органи Альянсу, окрім Північно-Атлантичної Ради, які приймають офіційні рішення.