Як би того комусь не хотілося, і навпаки, як би жагуче хтось того прагнув, усе ж добігає кінця 2007-й. Мусимо із цим миритися або ж тішитися, бо, зрештою, як пише Мілорад Павіч у романі-клепсидрі “Внутрішній бік вітру”, у світі є “два різні ритми життя, два різні биття пульсу крові або соків у рослинах, два різновиди істот, загнаних у рамки одних і тих самих днів та ночей, які однаково тривають для всіх, – але одним їх бракує, а іншим дістається з надлишком…”.

Павіч дивний не тільки своїм світобаченням, воно, видається, втілюється у форму його писань, де, звідки не почни, одна половина, мов у водяному годиннику, плавно перетікає в іншу. Міркую, що приблизно так із року в рік скапує наше життя і, схоже до “Вітру…” чи “Хозарського словника”, його можна перечитувати як завгодно, з якої сторінки не почни – однаково дійдеш до суті, до сокровенного, прихованого від чужих очей, доволі часто недоброзичливих і ревнивих.

Я не схильний сьогодні акцентувати на знакових подіях збіглого року: оцінки, мабуть, залишмо майбутньому. Так буде, принаймні, розважливо й об’єктивно. Либонь, є сенс поговорити про те, чого наразі не сталося, чого не втілили, хоча воно нам дуже пекло. Відразу ж зауважу: нереалізовані бажання аж ніяк не означають трагедії, навпаки, вони свідчать, по-перше, про досвід, а по-друге, про те, що маємо, попри все, мрії, а отже, сенс цього життя.

Здебільшого українці не стали заможнішими, попри всі ритуальні заклинання своїх провідників, не важливо, до якого табору ці оракули належать. Однак цим мають перейматися насамперед обіцяльники, оскільки ніхто й ніколи більше їм не йнятиме віри, а відтак наступного року їм доведеться некомфортно жити, хоч і в затишних кабінетах, однак на валізах.

Ми не стали відкритими, хоча декларуємо себе за європейську націю. Хоча спробуй-но бути “прозорим” і відвертим у середовищі, яке має стійкий стереотип страху. Страху перед невідомим завтра, перед найдрібнішим чиновником, перед заздрістю сусіда й підлістю конкурента. Та знову ж таки, впродовж року ми переконалися: не всі вовки є такими страшними, як їх малюють, не кожен владоможець є всесильним та вічним на своїй посаді, а заздрісний сусід перестає потерпати від свого недоброго почуття, щойно береться за якусь свою справу.

Ми не тупцювали на місці, хоча наш поступ радше скидався на біг по колу та ще й із розмаїтими перепонами – в кожного своїми. У того ж таки Павіча герой своїми мандрівками теж описує коло, але воно – символічне, сакральне, життєствердне і сповнене прихованих сенсів.

Зате, на позір, ми перебуваємо в добрій фізичній формі, хоча, знову ж таки, від безглуздого кружляння знайомими маршрутами наш моральний стан бажає кращого. Наснажені досвідом, матимемо час, щоб уникати битих стежок.
Наївно сподіватися, що всі наші негаразди залишаться в 2007-му. Ще наївніше вважати, що новорічної ночі станеться диво – і 1 січня прокинемося в казковій країні без турбот і жалів. Однак, гляньмо, скільки їх, житейських проблем і глобальних бід, відійшло з попередніми роками, гідно оцінімо те, що маємо і що ще належить здобути. Час працює все-таки на нас, і м’яч усе ж на нашому полі.

 

Нам вирішувати, яким буде 2008-й.
Із Новим роком! Нехай щастить!

Ігор Гулик