Провідною складовою новонародженого громадянського суспільства в Україні та головною рушійною силою помаранчевої революції став третій клас, іще не достатньо численний і згуртований, але такий, що заявив про свої амбіції на повний голос: дрібні та середні підприємці відстоювали ідеали цивілізованого ринкового суспільства, прозорої економіки та гідного життя. Ідеологом революційних демократичних ідей виступила інтелігенція – цей одвічний охоронець загальнолюдських цінностей свободи та громадянських прав. Демократичній класовій тріаді підприємців, інтелігенції (разом зі студентством) і фермерству в помаранчевій революції протистояла класична класова антидемократична тріада – пролетаріат, люмпенство (разом із криміналітетом) і пенсіонери. Громадянському суспільству протистояла недобита спільність “радянський народ”, адже ця спільність зчепилася зі своїми заклятими одвічними ворогами: підприємцями (експлуататорами), яких вона свого часу знищила як клас, із селянством (куркулями), якому репресіями та голодоморами переламала хребет, і інтелігенцією, яку вона звела до мізерного та маловпливового “прошарку” паріїв. Плебеї-свинопаси за походженням і за своєю глибинною сутністю Кучма, Янукович і компанія залишилися “в доску” гомосовєтікусами та розігрували ту саму давню заяложену радянську карту, яка в нових історичних умовах виявилася цілком неспроможною. Починаючи від дорогих передвиборних телероликів Януковича, де стилізовані під сталінських стахановців і свинарок сучасні “рабочіє” у спецовках, “ваєнниє льотчікі” і “спарцмєни-алімпійци” волали про економічну стабільність, упевненість у завтрашньому дні та мир у всьому світі, який безумовно настане, коли “проффесор” сяде в президентське крісло, і закінчуючи самодіяльною пісенькою Кушнарьова “Фставай, страна агромная, фставай на смєртний бой с фашистскай сілай тьомнаю, с аранжевай чюмой”, – це все було лише жалюгідним намаганням утримати те, чому історія вже винесла вирок. У нових історичних умовах спільність “радянський народ”, незважаючи на свою величезну кількісну потугу (44,2 відсотка), виявила всю інертність і байдужість до своєї долі, бо ця спільність є апріорі інертною і пасивною, боротьба за власні інтереси їй не відома. Активна меншість, яка підтримувала Януковича, була фактично міським шумовинням, ласим до горілки. Ці нащадки учасників продзагонів часів громадянської війни і тридцятитисячників із міст, які кістлявою рукою голоду проводили колективізацію, не здатні були виступити справжньою ідейною силою контрреволюції. Новітня українська революція має зрізи, передовсім політичний, національний і духовний, але не менш важливим є також зріз соціальний, або класовий. І ось тут із погляду теорії класичного марксизму ця революція несподівано перетворилася на контрреволюцію. Іншими словами, до влади йшов пролетаріат – прислужник феодального вугільного капіталізму; яким чином він хотів відстояти, чи пак захопити втрачену владу: багнетами, інформаційною брехнею, політичним тиском чи фальшуваннями – це вже інше питання, але налаштованість його на перемогу була дуже рішучою і здавалася невідворотною, та раптом сталася прикра несподіванка: новонароджена буржуазія своєю ніжною і тендітною ручкою зупинила величезний і мозолистий зухвалий пролетарський п’ястук... Наявність середнього класу суспільства в будь-якій країні незаперечно пов’язують із наявністю громадянського суспільства. Ми останніми роками нарікали, що такого класу в Україні не існує, він ще не народився і не відомо, коли народиться. На щастя, прорахувалися. Середній клас, або, як раніше його називали, дрібна буржуазія, урочисто святкував своє народження у листопадові та грудневі дні 2004 року. Цей клас заявив, що не хоче більше терпіти “гегемонії пролетаріату”, тому що з цією гегемонією пов’язані всі найчорніші сторінки нашої історії: голод, бідність, концтабори, репресії і психушки. Совковий інертний, безініціативний, з вічною патерналістською надією на міцну соціальну допомогу держави відверто протистоїть вільному, ризикованому, авантюрному та підприємливому середньому класові. Наскільки середній клас є в Україні самодостатнім, свідчить неспроможність всіляких “Озимих поколінь” і “Віч” під улесливе промивання мізків язикатої Богословської присвоїти його на пінчуківські гроші. Настав нарешті час дати копняка під зад робітничому класові та відправити його на смітник історії ще й тому, що він довів свою повну економічну неспроможність. Один речовий ринок у Варшаві дає до державного бюджету Польщі більше прибутку, ніж усі шахти Шльонська разом узяті. Казку про те, що здебільшого дотаційні енерго- та матеріаломісткі підприємства Сходу України годують решту “депресивних” регіонів країни, руйнують мільярди доларів галицьких заробітчан, які безперервним потужним потоком інвестують українську економіку та дають тисячі робочих місць фермерам, будівельникам, побутовим, транспортним та іншим фірмам. А найцікавішою та найнесподіванішою рисою української помаранчевої “контрреволюції” було те, що, напевно, вперше у світовій історії буржуазія виступила не як руйнівник, а як визволитель робітничого класу, висуваючи однією зі своїх провідних тез боротьбу проти олігархів, цих “червоних баронів”, які нещадно експлуатують пролетаріат, висмоктуючи з нього останні соки та змушуючи малих дітей уночі відрами витягати вугілля із закинутих шахт-“копанок”. Бунт “мільйонерів проти мільярдерів” має також і морально-етичну складову. Український середній клас уперше виступає проти заскорузлості постсовкового суспільства та його ідеології споживацького пігмея, проти дотаційної залежності, за вільний розвиток економіки, який призведе до кардинального покращання життя. Новонароджена українська буржуазія з майдану Незалежності проголосила: “Ні – совковому менталітету! Ні – поверненню у совковий “рай”! Геть “червоних баронів” і волю пролетаріату! Нехай живе буржуазія! Нехай живе свобода!” І жодні сучасні податкові наїзди “азаровщини” проти оплоту демократії – “ворожого” олігархам класу дрібних і середніх підприємців – не спинять його потужного історичного поступу.
Главная страница 
Провідною складовою новонародженого громадянського суспільства в Україні та головною рушійною силою помаранчевої революції став третій клас, іще не достатньо численний і згуртований, але такий, що заявив про свої амбіції на повний голос: дрібні та середні підприємці відстоювали ідеали цивілізованого ринкового суспільства, прозорої економіки та гідного життя. 
