Реакція НАТО на буревій „Катріна” у Сполучених Штатах та південноазійський землетрус в Пакистані минулого року висвітлила той бік Альянсу, що пов’язаний з наданням допомоги у разі катастроф. Хоча НАТО бере участь у наданні допомоги з ліквідації наслідків катастроф з 50-х років, така провідна роль для Альянсу є незвичною. Більше того, дехто з аналітиків і коментаторів, зокрема представники деяких країн НАТО, ставлять під сумнів необхідність такої діяльності для Альянсу.
Надавши допомогу США, НАТО зробила практичний внесок і продемонструвала солідарність Альянсу, запропонувавши жертвам буревію так необхідну їм підтримку. Але у більш широкому контексті допомоги жертвам буревію ця підтримка не була критично важливою. На противагу цьому, внесок НАТО в допомогу Пакистану був дуже значний. Справді, якщо додати до операції НАТО численні внески союзників по Альянсу, а особливо американських військових, сукупні зусилля НАТО були вирішальними і допомогли врятувати багато життів.
Нещодавні катастрофи продемонстрували, наскільки корисними можуть бути військові засоби, коли ті, хто першими реагує на катастрофу, перевантажені Хоча операція НАТО в Пакистані очевидно була надзвичайно корисною з точки зору допомоги постраждалим, вона виявила і ряд питань. Чому, наприклад, військові засоби мають застосовуватись для проведення міжнародної операції з ліквідації наслідків катастрофи? Чому НАТО повинна втручатися? Яку додаткову користь може НАТО принести таким зусиллям? І хто повинен очолювати операції, пов'язані з доланням наслідків природних або техногенних катастроф?
Дехто з коментаторів, очевидно, вважає, що роботу з ліквідації наслідків катастроф краще і дешевше можуть виконувати учасники – національні уряди, міжнародні організації, чи неурядові організації. Хоча це можливо і справедливо щодо більшості катастроф, на жаль, бувають випадки, коли масштаб катастрофи настільки великий, що перші, хто на неї реагують – місцеві органи влади, і/чи сили МВС – просто перевантажені. Саме в таких випадках військові можуть і повинні втручатися. Справді, надання національним органам влади допомоги в ліквідації наслідків природних або техногенних катастроф є фундаментальною місією збройних сил більшості країн-членів (і нечленів) НАТО.

Розгортання військових засобів
Нещодавні катастрофи у США та Пакистані продемонстрували, наскільки корисними можуть бути військові засоби, коли ті, хто першими реагує на катастрофу, перевантажені. Стратегічна військово-транспортна авіація відіграє вирішальну роль у терміновій доставці допомоги, оскільки цивільних літаків не завжди вистачає. Більше того, на перших етапах операції з надання допомоги особливо корисними виявилися гелікоптери, оскільки автомобільні шляхи часто бувають зруйновані. Засоби військово-транспортних морських перевезень в економний спосіб забезпечують стале надання допомоги протягом тижнів і місяців після катастрофи. Військові шпиталі швидкого розгортання і військові медики також можуть допомогти зменшити тягар на тих, хто реагує на катастрофу першими. На додаток військові інженери, підрозділи, що спеціалізуються на очищенні води, та пошуково-рятувальні команди володіють уміннями, які можуть великою мірою посилити можливості реагування на кризи і врятувати багато життів.
Військові справді мають засоби і можливості, які можуть бути корисними під час операцій з надання допомоги постраждалим від катастроф, але така допомога повинна надаватись на основі принципу субсидіарності. Цивільні органи повинні завжди бути на чолі і повинні зробити офіційний запит про підтримку з боку військових. Це така допомога, яка надається на запит, а не внесок у допомогу за принципом „хто що може”. В принципі, місцеві органи влади та/або МВС чи інший компетентний національний орган має зробити запит про зовнішню, зокрема, військову допомогу тоді, коли вони вважають, що масштаби катастрофи занадто великі для того, щоб подолати її самостійно.
Після буревію „Катріна” і південноазійського землетрусу відповідні національні уряди офіційно звернулись до НАТО за допомогою. На додаток в Пакистані ООН публічно і відверто попросила НАТО надати підтримку в організації власної операції з надання допомоги. В результаті більша частина надзвичайно важливих матеріалів для організації притулку для людей, наданих Верховним комісаром ООН у справах біженців, була доставлена до Пакистану військово-транспортною авіацією НАТО до початку жорстокої гімалайської зими.
НАТО визнає що ООН, особливо Бюро ООН з координації гуманітарних справ (UN OCHA), завжди має спільно з властями постраждалої країни очолювати будь-яку міжнародну операцію з надання допомоги. До Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи (ЄАЦКРК), головного механізму Альянсу з реагування на кризові ситуації, в якому бере участь 20 країн-партнерів поряд з 26 країнами – членами НАТО, відряджений офіцер по зв’язках UN OCHA, який в разі необхідності надає НАТО поради. Під час надання допомоги Пакистану представники НАТО також брали участь у загальних координаційних засіданнях в Ісламабаді, які спільно проводили представники уряду Пакистану та місцевий представник ООН, а також у відповідних галузевих засіданнях під проводом ООН, таких як з питань медичної допомоги або надання притулку постраждалим.

Користь, яку приносить НАТО
Якщо визнати що військові засоби можуть бути з користю використані під час операцій з реагування на катастрофи, наступним запитанням буде, яку користь принесе НАТО. Очевидно, що військова допомога не повинна обов’язково проходити через НАТО і може надаватись на двосторонній основі. Більше того, прийняття рішень у відповідь на катастрофи повинно бути швидким, і багатосторонній підхід Альянсу теоретично є повільнішим за підхід окремих його членів.
Зважаючи на те, що двох ідентичних операцій з ліквідації наслідків катастрофи не буває і що майже завжди потрібні інноваційні й прагматичні підходи, неможливо точно сказати, що НАТО має автоматично втрутитись, чи що окремі члени Альянсу повинні очолити операцію. Проте є ряд факторів, які треба брати до уваги. По-перше, дуже невелике число союзників по Альянсу здатні так само як США перевозити великі обсяги допомоги на великі відстані до постраждалих територій протягом тривалого часу. По-друге, головний внесок НАТО полягає у координації, зв'язку і сприянні, які забезпечують ЄАЦКРК та військові структури Альянсу. Це дає можливість невеликим країнам-членам Альянсу робити свої внески у вигляді військового шпиталю чи установки для очищення води, які самостійно вони не можуть зробити. Ця координаційна роль, характерна для операцій під керівництвом НАТО, довела свою корисність як для властей країни-господаря, так і для ООН, яка в такий спосіб має справу з однією дійовою особою замість багатьох.
Чи може НАТО прийняти рішення про надання допомоги з ліквідації наслідків катастрофи майже так же швидко як і уряд країни? Загалом, якщо вже був прецедент, Альянс здатний швидко реагувати. Наприклад, рішення про встановлення повітряного мосту до Пакистану було прийняте швидко передусім тому, що вже мав місце прецедент, а саме: повітряний міст до США після буревію „Катріна”. Рішення про відрядження до Пакистану медичного персоналу і інженерів, навпаки, потребувало більше часу, бо на той час не було прецеденту відрядження військовослужбовців з метою надання допомоги з ліквідації наслідків катастрофи до країни, що не є ані членом, ані партнером НАТО.
Після проведення операцій з ліквідації наслідків буревію „Катріна” і землетрусу в Пакистані Альянс працює над вивченням уроків. Коли будуть засвоєні і розв’язані такі питання, як фінансування певних елементів операції, можна буде скоротити час реагування. Таким чином, прийняття рішень в НАТО може бути майже таким швидким, як аналогічні дії національних урядів країн – членів Альянсу.

Фінансування реформи
Якщо дивитись у майбутнє, одним із найважливіших завдань, що мають бути розв’язані до того, як НАТО в цілому, або окремі члени Альянсу знову нададуть свої військові засоби і можливості для проведення операцій з ліквідації наслідків катастрофи, є відповідні механізми фінансування. Якщо від міністерств оборони країн, до яких звернуться з проханням надати гелікоптери для проведення майбутніх операцій з ліквідації наслідків катастроф, вимагатимуть, як це робиться сьогодні, взяти на себе увесь фінансовий тягар такої участі, їм буде дуже складно це зробити. Якщо не будуть вироблені нові механізми фінансування, надання допомоги з ліквідації наслідків катастроф поглине значну частину оборонного бюджету. Тим часом ті, хто перші мають реагувати на катастрофу, як на національному, так і на міжнародному рівнях, отримають таку допомогу фактично безоплатно.
Окремі країни вже зробили деякі кроки в напрямку вдосконалення механізмів фінансування під час операції з надання допомоги Пакистану. Наприклад, у Великій Британії міністр міжнародного розвитку Гіларі Бенн вирішила покрити додаткові витрати на застосування трьох гелікоптерів „Чинук” та інженерного полку за рахунок бюджету міжнародного розвитку. Використовуючи іншу статтю бюджету, міністр Бенн спромоглася зробити значний фінансовий внесок у цільовий фонд НАТО, з якого фінансувався повітряний міст.
Вигоди від імпровізації міністра Бенн очевидні. У такий спосіб Міністерство міжнародного розвитку уникло необхідності застосовувати і розгортати власний флот гелікоптерів і відповідно, уникло дублювання активів. Більше того, залежно від методики розрахунку коштів, це рішення може бути значно дешевшим, ніж будь-який варіант з лізингом комерційних гелікоптерів, якщо вони взагалі будуть у наявності. Проте варто пам’ятати, що такий підхід може призвести до інших наслідків. Наприклад, Міністерство оборони може прийняти рішення про закупку додаткових гелікоптерів. Однак і в такому разі накладні видатки, навчання і обслуговування лежатимуть на одній організації, а не на кількох.
Для того щоб інституціоналізувати такий підхід, необхідно також переглянути Дефініції офіційної допомоги з розвитку (ODA). Схоже на те, що фінансування участі військових гелікоптерів в операціях з ліквідації наслідків катастроф не підпадають під Дефініцію офіційної допомоги з розвитку у її нинішньому вигляді. Отже, міністерства розвитку не мають ніяких стимулів підтримувати ініціативу Великої Британії в Пакистані. Однак, зважаючи на те, що багато країн зміцнюють робочі відносини між міністерствами міжнародного розвитку, оборони і зовнішніх відносин, можливо настав час переглянути критерії ODA.
Що стосується операції з надання допомоги Пакистану в ліквідації наслідків катастрофи, такий крок був би особливо доречний, оскільки ООН звернулась до НАТО з проханням забезпечити повітряний міст і надіслати гелікоптери. Логіка вимагає, щоб або державам НАТО дозволили покрити частину додаткових видатків, які понесли їхні військові, за рахунок фондів міжнародної допомоги та розвитку, або ООН відшкодовувала їх безпосередньо з фондів, які збираються для фінансування операцій з ліквідації наслідків катастроф. Після 1989 року вдалося подолати багато перешкод як реальних, так і віртуальних. Можливо настав час для того, щоб позбутися певних інституційних розділів, які існують між міжнародною допомогою і розвитком, з одного боку, та військовими, з іншого.

Моріц Йохемс є заступником помічника Генерального секретаря НАТО в Оперативному відділі, і відповідає за діяльність Альянсу, зокрема, в сфері цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій.