П’явка:смокче серце: в Україні знову колотиться. Знову виринає споконвічне наше питання: бути чи не бути? Хто б міг сподіватися, що одна з демократичних гілок суспілсьства піде на спілку з п’ятою колоною?

                Шанована усіма демократами прем’єр Тимошенко не знайшла нічого ліпшого, як у особистому протистоянні з Президентом, піти на змову з великодержавними, антиукраїнськими силами. Президент країни є президент. І хай він не такий, як декому з нас хотілося б, але він таки український президент, який своїм европейським вибором засвідчив, що хоче добра Україні. Коли порівняти його відданість національним інтересам України з двома попередніми президентами, то це небо і земля. Европейський вибір - це той критерій, який має бути ключовим для демократів.

                Події у Грузії підтвердили европейський вибір Ющенка. Як особистість – він має недоліки, а хто їх не має?,  але як політик, відданий европейському вибору, він не має альтернативи в сучасній Україні. Він не дивиться на те, що колишній імперії не подобається европейський вибір України. Імперії не до смаку президент з таким вибором, і вона вже показала, що рада його позбутися. Хочуть його позбутися і проімперські, антиукраїнські сили в Україні. А тепер виходить, що й демократично наставлений прем’єр та його партійний блок і собі зацікавлені у тому, щоб позбутися Президента.

                У складному політичному становищі, в якому перебуває Україна, прем’єр заходить у спілку з п’ятою колоною з цілим рядом реформ. Одна з них – це віддати СБУ під контроль п’ятої колони. Служба безпеки України, яка стоїть на сторожі національних інтересів України, має обернутися на орган, де орудують колеги генерала Пукача та убивців Георгія Ґонґадзе. Чи цього прагла Помаранчова революція? 

                Усі “реформи”, узаконені “чорною” Верховною Радою, спрямовано проти Президента, щоб позбавити його реальної влади, або й узагалі змістити через максимально спрощену процедуру імпічменту, тобто усунення від влади.

                Отут і треба спитати у “реформаторів”: а кого б ви хотіли бачити на цьому посту?

                Очевидно, прем’єра, бо кого ж іще.

                Що ж, давайте думати. Прем’ер, стаючи під прапори Помаранчової революції, виявив себе прихильником демократії та борцем за людські й національні права. Прем’єр послідовно обстоював европейський курс України. І що ж ми бачимо сьогодні? Прем’р закликає Україну бути нейтральною у конфлікті імперії та Грузії, щоб, мовляв,  не ускладнити відносин з імперією, яка може зрежисерувати у Криму події, подібні до грузинських. То не Кремль лякає Україну вторгненням, а прем’єр-міністер України! Те, що Крим – це бомба сповільненої дії, підкинута Хрущовим Україні – річ незаперечна. Але в сучасних умовах – Крим – територія України, і українська влада має всі законні права вимагати від імперського флоту шанувати національну безпеку України. Прен’єр же лякається імперії, і свою “мудру” політику хоче вести саме так – потурати імперії. Цим прем’єр зраджує передусім грузинського президента Саакашвілі, який не злякався погроз і став на двобій з імперією..

                Замість того. щоб брати приклад з Саакашвілі, прем’єр відхрещується від нього, саме тоді, коли йому потрібна під-тримка. Гляньмо, на становище, в якому опинився Саакашвілі. Частину території Грузії окупувала імперія, імперські війська  стоять на підступах до Тбілісі, а Саакашвілі не боїться погроз – він розриває дипломатичні стосунки з імперією і виходить із СНД. Чи ж це не приклад для всіх загрожених імперією держав та їхніх президентів, як  реагувати на погрози імперії, яка всю свою політику базує на погрозах? Це улюблений метод злочинного світу: погрожувати. Хто має досвід спілкування із злочинним світом, той знає, що найкраще протистояти злочинцям, це не боятися погроз. І президент Саакашвілі не боїться погроз. Не боїться погроз і Ющенко. Це єдина правильна реакція на погрози. Прем’єр же показав, що він пасує перед погрозами. Отже з прем’єра Тимошенко, такої демократичної на словах, не буде справжнього президента. Прем’єр себе оскандалив ще й спілкою з п’ятою колоною задля усунення з посади Президента-небоягуза.

                Тобто те, що діється в Україні – це бунт боягузів проти мужности й мужніх президентів.

                То хто має більше прав на президентство – лщди мужні чи боягузи? 

                Прем’єр сподівається на підтримку виборців. Він здобув їхню довіру. Але успіхи запаморочують голову. І це шко-дить тим, хто йде вгору. Їм здається, що їм усе до снаги, що нема перешкод на їхній дорозі. І вони не беруть до уваги навіть думки виборців. Прем’єр сподівається, що виборці аж такі недотепи, що не зорієтуються у цій складній ситуації.

                Але розрахунки прем’єра можуть виявитися хибними. Тимошенко грає з вогнем. І може попектися. Серед членів та й керівників блоку “НУ-НС” було багато симпатиків прем’єра. І що ж? Ці симпатики стали на тверду позицію: демократична коаліція можлива тільки тоді, коли блок прем’єра відкличе свої підписи під антиукраїнськими законами, підписаними разом з п’ятою колоною. А що БЮТ? Демокрартичні сили повинні заради єдности іти на компроміси. Якщо ж Тимошенко та її блок воліють диктувати свою волю усім демократам, то це далеко не демократичні стосунки. Якщо ж прем’єр та її блок не знайдуть спільної мови з демократами, то єдиний вихід з цього – перевибори. Якщо ж прем’єр утворить коаліцію з п’ятою колоною, то цим вона остаточно поставить себе поза політичною грою.  

                Події в Україні сьогодні змушують усіх, хто хоче добра Україні, зробити вибір між патріотами-президентами Ющен-ко та Саакашвілі та сміливими на словах і боязкими на ділі особами, кому особисті амбіції дорожчі від долі України. Тимо-шенко затіяла гру з вогнем заради далеко не европейських інтересів. Тому сьогодні всі, хто симпатизував прем’єру, зокрема й члени БЮТ, мають подумати і глянути критичним оком на свою позицію беззастережної підтримки Тимошенко, яка здо-бувши їхню довіру, дозволяє собі маніпулювати цією довірою задля далеко не українських цілей. Сьогодні, як ніколи, треба бути сторожким і оцінювати кроки прем’єра не по словах, а по ділах.

                Будьмо уважні, панове!

                                                                                                       Святослав Караванський