Понедельник, 2017-12-11, 10:03 PM
SITE LOGO
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница Регистрация Вход
Меню сайта

Начало » 2008 » Сентябрь » 2 » Напередодні війни
Напередодні війни
Нарешті Путін заткав рота імпотентам від історії суспільства. Раніше було як: говориш, що війна — один з природніх станів людства, пропонуєш в підручник заглянути, і вияснити, скільки ж там було мирних років за останні 2000? Ну добре, а за останніх 100? А тобі — що хоч це і так, але — неправильно, що всі люди — брати, що війни не буде і тд. Або й узагалі кажуть, що займаєшся пропаґандою війни. Тепер, принаймні, про братство народів СРСР говоритимуть в лапках, бо Путін поламав Москвою же творений міф. На спілку з Саакашвілі ламав, це правда, одному таке вчинити не вдасться. Але тут була обоюдна воля з обох боків — тому й померли і братерство, й сестринство. Залишилась у чистому вигляді правда історії. А вона така, що кожний народ отримує таку частку волі, за яку він, згуртувавшись, готовий платити життям. Відкладімо вбік “дивну війну” після відступу грузинів зі Цхінвалі — у всесвітніх маневрах, які в цей час відбувалися, кожен невчасний, або неправильний постріл під Ґорі, міг їм більше зашкодити, ніж допомогти. Краще гляньмо на стан грузинського суспільства. На поставу опозиції. На підходи до оцінки свого президента тими, хто по життю, чи то в політиці був його супротивником. Грузини не торгують Грузією. Тому їх і візьмуть у НАТО — не просто тому, що вони потрібні Альянсу (це правда, і геополітичних інтересів не треба приховувати), а тому, що вони й самі того одностайно хочуть. Збіжність інтересів приведе Грузію в НАТО швидше, ніж планували в Бухаресті.

Перейдімо до України. Є доста політиків та експертів, які переконують, що нас хоч і очікує загострення стосунків з Росією, але така, як в Грузії, війна, омине. Перше, що викликає питання в цьому випадку, це куди ж загострюватися стосункам від сьогоднішніх? А друге — це те, що нас не питають. Є конкретна держава, з дуже конкретизованою програмою облаштування світу навколо себе. Вона зараз цю програму реалізує. Навіть, якщо комусь і не подобається ця програма, вмовити команду, яка працює в Кремлі, не втілювати програму в життя, не вдасться. Для цієї команди умовляння є сигналом, що завдання можна протиснути силою. І тільки сила є арґументом, який примушує починати арифметичні розрахунки: чи вистачить дивізій для прориву кордону? Якщо логіка подій у Грузії продовжиться, Україну не питатимуть, чи вона хоче війни, і навіть використання Києвом міліцейського батальйону внутрішніх військ для підтримання порядку в місцях, де будуть спровоковані заворушення, буде достатньою причиною для початку широкомасштабної війни. Є лише один спосіб запобігти війні, хороший, випробуваний тисячоліттями, і безвідмовний, називається si vis pacem, para bellum. Хочеш миру — готуйся до війни. І тоді, навіть, якщо воєнного конфлікту уникнути не вдасться, людських жертв у ньому однаково буде менше, аніж коли б ви до нього не готувалися. Така от статистика історії.

Ми, як народ, багато разів проходили цей урок історії. Схоже, намагаємось стати живою ілюстрацією іншої вічної істини, що історія вчить тільки те, що вона нікого не навчить. Попередній період нашої державності починався з інтелектуальних мук державної еліти, чи правильно це: захищати свою країну зі зброєю в руках. Це вони не самі собі вигадали: однією з ефективних технологій війни є моральне розкладання суспільства, яке аґресор хоче завоювати. Впоєння ідеї “миру й братерства” з тим, хто пізніше прийде із кулеметом в хату, у якій чогось кращого від дубельтівки немає, ефективніше від блокади шляхів постачання зброї. У 1917 ми розпустили мільйонну армію з українців, а в 1918 посилали три сотні студентів під Крути, щоб встигнути підписати Берестейський мир. Найгірше, що не задумуємось: Голодомор — це наслідок бездарного “державного будівництва” тих, хто панічно боявся війни, і думав, що не даючи приводів на себе напасти, можна від цієї війни уберегтися. Але саме ця паніка й була достатнім приводом для аґресора, щоб розв'язати війну. А от була б армія — була б і держава. І вона б не морила голодом своїх же селян. То кого ми маємо звинувачувати у Голодоморі: зовнішній чинник, який подекуди подібний на стихійне лихо, чи самих себе, що вчасно від нього не убезпечилися? Це проста філософія життя: або твориш середовище, яке зменшує зовнішні небезпеки, або пристосовуєшся до кожної небезпеки, як вдасться, і тоді нарікаєш на долю, сусідів та відсутність Божої Опіки.

Щось подібне вдбувається сьогодні: ми дискутуємо про правильність чи неправильність дій грузинів, але не ставимо собі питання про свої дії, коли нам поставлять територіяльні претензії. Ми повторюємо й інші помилки 17-го року. Воюємо між собою, коли головний фронт — зовнішній. Готові воювати на зовнішньому фронті, але окремими загонами. Хоч історія показує приклади, коли вчимося. УПА під командуванням Шухевича поставила перед формуваннями інших політичних течій альтернативу: або воюєте в складі єдиної армії, або розходитесь по селах. Були ображені цим недемократичним підходом, але й була багаторічна боротьба, керована з єдиного штабу.

Напередодні війни суб'єктивний підхід сучасників дуже часто є обмежений короткотерміновим і матеріяльним. Втримати або захопити матеріяльні атрибути влади на певній території. Як правило, такий нематеріяльний складник війни, як віра народу в своє право, вважають в кращому випадку другорядним. Але історія доводить протилежне. Франція Віші без віри капітулювала. А Франція де Ґоля з вірою в своє право на державу воювала після катастрофічного розгрому армії та окупації. В якій з цих двох країн зараз живуть французи? Польща після державної катастрофи у 1939 році понесла ще й суттєві людські втрати, НКВД розстріляв або згноїв у Казахстані значну частину державних службовців: поліції, адміністрації, офіцерського складу армії. Але віра народу пережила часи маріонеткової держави і відновила незалежність певнішою, ніж була до катастрофи. Україна не вийняток, спроби штабів інформвійни деморалізувати українців та впоїти їм зневіру в перемогу матимуть результат не більший, ніж у Польщі, чи у Франції. Вони ж не змогли деморалізувати УПА в багато важчих умовах, чому в такому разі вони повинні деморалізувати нас зараз?

Насправді у нас є один аспект, який значно знижує імовірність такої війни, як у Грузії. Наша ядерна енерґетика. Коли Європа уявляє собі, що внаслідок конфлікту може з'явитися хоч би ще один Чорнобиль... Коротше, мирити нас будуть значно активніше, ніж грузин, і все залежатиме від постави тих, хто буде біля керма нашої держави. Будуть рішучими — буде й рішуча підтримка від Європи. Тоді війна зведеться до спроб ламати через коліно тих політиків, на яких Кремль має важелі впливу. Це дешевше і ефективніше, та й надає фактичній аґресії міжнародну леґітимність. Чи може народ протидіяти аґресії в такій ситуації, коли він нібито виведений за рамки прийняття доленосних для себе рішень, коли політики можуть здатися, і продати національні інтереси? В сьогоднішній Україні — так! Після Помаранчевої революції межі фальсифікації виборів значно скоротились, і влада залежить від думки народу більше, ніж народ від влади. Народ може примусити політиків приймати в критичних ситуаціях національно зорієнтовані рішення. Для цього є і важелі, і воля. Доля СДПУ (0) і СПУ тяжіє над рішеннями політиків, навіть, якщо вони бояться у цьому відкрито признатись. А народ у нас не такий вже й байдужий, як декому би хотілось. Не вірите? Значить, ви не чули Гімну України на останніх хвилинах матчу Динамо-Спартак. Можливо, багато хто з політиків і не співав би там спонтанно національного Гімну. Але ж там був народ...

Ярослав Сватко

Просмотров: 2313 | Добавил: otan | Рейтинг: 0.0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календарь новостей
«  Сентябрь 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Поиск по новостям

Друзья сайта

Статистика

Copyright MyCorp © 2006 Сделать бесплатный сайт с uCoz