Це питання хвилює сьогодні не лише Грузію та Україну. Воно  хвилює всіх, хто хоче миру та спокою на Землі.

                Щоб дати відповідь на це питання, треба простежити поведінку Росії у подібних ситуаціях протягом історії, в тому числі й новітньої.

                Перше, що треба встановити, це - чи виконує Росія підписані нею угоди? Почнім з України. Чи дотримала Москва хоч на макове зерня Переяславську угоду 1654 року? Переходьмо до сучасности: чи вивела Москва свої частини та зброю з молдавської Задністрянщини, а також із Абхазії?

                То які шанси на те, що Москва виведе війська з Грузії?  

                Чи не продумувала Москва, що має робити після захоплення частини грузинської території? Мабуть таки продумувала. І мабуть таки наперед знала, що в такім разі робити. Не виводити своїх військ Москву змушує дуже вагома причина. Грузія й Україна нагострили лещета на НАТО. Для Москви це значить забути про можливість у майбутньому “воз’єднатися” з цими державами. Москва ж ні на мить не відмовилась від ідеї такого воз’єднання. Остаточна втрата України та Грузії для Москви – це втрата мрії про відродження імперії, втрата її амбіцій бути головним гравцем на міжнародній арені. Іншими словами – це питання життя і снерти російського імперіялізму.

Москві треба за всяку ціну не допустити вступу України та Грузії до НАТО

                І Кремль виробив план. Цей план передбачив ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день. Усі події розвивалися за планом. Спроваковано Грузію на воєнні дій. Передбачено відповідний удар: захоплення якоїсь частини Грузії і розташування там російських військ на досить довгий період часу. Напівокуповану країну европейські політики не приймуть до НАТО. А заразом не приймуть до НАТО і Україну. Тактику европейських політиків можна передбачити вже сьогодні. Ця тактика  надихала Мюнхенську зраду 1938 року і вже зовсім недавно - повну байдужість до долі Тібету перед Олімпіядою-2008 

 Росія дала зрозуміти країнам НАТО, що її погрози щодо погіршення европейської безпеки в разі прийняття України та Грузії до НАТО не пусті слова. Москва каже членам НАТО: я готова до рішучих дій і не спинюсь ні перед чим.

Дії Москви викликали негативну реакцію у світі. І це було передбачено. Підпишемо міні-Переяславську угоду, щоб заспокоїти світ. Але виконувати не будемо - вийти не вийдемо. Будемо висувати різні причини, будемо тягнути, згодимось на переговори, вестимем переговори, але війська триматимем. Цю тактику свого часу зформулював Л. Троцький – “ні миру, ні війни”. Головне не допустити вступу держав СНД до НАТО. У ситуації, що склалася, НАТО не прийме ні Грузії, ні України. Рев північного ведмедя відстрашить членів НАТО виривати з пазурів звіра його жертви.

Якщо ж, всупереч передбаченням, НАТО схвалить ПДЧ для України, то ПДЧ – це ще не членство в НАТО, і Росія має на цей випадок свої відповіді – окупує частину України. Проба такої окупації виявилася успішною на Грузії. Повториться на Україні. Напівокуповану країну не приймуть ні до НАТО, ні до ЕС.

Можуть спитати, а чому в такому разі, Росія не піде ва-банк і не окупує України й Грузії вже зараз?  І справді, чому?

Бачте, Москва не хоче ризикувати. Ризикують відчайдушні гравці, а Москва любить безпрограшні ходи. У сучасних умовах можливі ускладнення і зовнішні і внутрішні, проаналізувавши які, Москва вважає за потрібне бути обережною. Рішучий крок ніколи не буде пізно зробити, коли настане слушний момент. Кремль чекає на ускладнення світової ситуації. Він передбачає кілька таких ускладнень. Одне з них – це війна США та Ізраїлю з Іраном. Тоді можна буде безпечно окупувати і Україну і Грузію. Москві ж окупувати Тбілісі – раз плюнути. Але вона цього не робить. Чому? Щоб не числитись агресором у повному цього слова розумінні. А шматок чужої землі буде тримати під різними приводами, в тому числі і під маркою миротворства. І не вийде з Грузії. Як довго? Згідно з планами Москви аж поки не настане момент загарбати всю Грузію і наставити там промосковський уряд.

Окупація частини Грузії може сприяти переорієнтації там політичних сил, викликати зміну уряду та президента, так само як і в Україні, для чого відповідними службами робляться відповідні заходи.

Росія взяла до уваги і внутрішні обставини. Вона проаналізувала причини розпаду СССР і дійшла висновку, щп приєднання до СССР Західньої України, Західньої Білорусії, Буковини, Басарабії та Прибалтики кінець кінцем обернулося розпадом СССР. Тобто окуповані території належно не очищено від ворожих елементів. Забагато прав залишено соловецьким республікам, і це призвело до розпаду СССР, найстрашнішим, як гадає Кремль, катаклізмом ХХ століття. Отже, приєднання України та Грузії в сучасних умовах вимагатиме позбавлення їх національних прав, що може спричинити опір, для подолання якого потрібен буде ще більший терор і геноцид. А це може викликати реакцію й іззовні. Якщо ж міжнародня ситуація ускладниться, тоді можна буде робити таку “роботу” безпечніше. Тому Москва відкладає окупацію усього СНД на слушніший час, щоб діяти безпрограшно.

Крім того, кремлівськими мудрецями взято до уваги той факт, що приєднання людських масивів країн, які засмакували справжньої свободи та демократії, може зміцнити опозиційні сили в самій Росії, тому знову таки робиться ставка на можливі внутрішні зміни в “занадто”, як на кремлівських босів, демократичних країнах СНД

Щоб успішно захищати демократію та людські права, західнім політикам варто добре розуміти сценарії, що їх розробляють та втілюєть у життя московські імперіялісти.

-------

^* Зберігаємо правопис автора

Святослав Караванський