Понедельник, 2017-11-20, 10:20 AM
SITE LOGO
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница Регистрация Вход
Меню сайта

Начало » 2008 » Июнь » 24 » ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО МІНІСТРА ОСВІТИ УКРАЇНИ*
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО МІНІСТРА ОСВІТИ УКРАЇНИ*
                                                                                                                                          

23.06.08

                                   Шановний пане Вакарчук!

 

            Рівень викладання української мови в Україні у школах усіх рівнів, успадкований від колоніяльного режиму, украй незадовільний. Колоніяльний режим, виконуючи вказівки мет-рополії, робив усе, щоб викладання української мови в навчальних закладах сприяло не за-своєнню учнями справжньої української мови, а навпаки її забуттю і трансформації в єдину совєтську мову. Для цього запроваджено ряд відповідних заходів.

            Передусім звернуто увагу на викладачів української мови. Ідея була така: добрати на викладачів мови людей, які фактично її не знали, тобто обернути викладання на фарс, який спрямовуватиме учнів та студентів до вивчення не української, а єдиної “совєтської” мови. Досвід такого добору вже був: на керівників мовознавчих інститутів призначано “академіків” та “докторів наук”, знавців не української, а примітивних знавців російської мови.

            Таку практику вирішено запровадити і для викладачів у середніх школах. Цей “муд-рий“ винародовчий план знайшов свій вияв у практиці добору студентів на філологічні факу-льтети. Так, в університетах України вступники на українську філологію мусіли складати іспит з російської мови, а вступники на російську філологію – іспит з української мови. Що цим досягалося? Досягалося те, що оскільки іспит з мови був вирішальний для конкурсного вступу до університету, то випускники українських шкіл, які знали добре живу українську мову, ставали викладачами російської мови, а викладачами української мови ставали випускники російських шкіл, які добре знали російську мову.

            Наслідком такого добору викладачів викладання української мови в останні десяти-ліття колоніяльного режиму в Україні обрнулося на фарс. Які знання української мови дава-ла совєтська школа можна наочно спостерігати на рівні мовних знань наших народніх депутатів. Усі вони мають середню або й вищу освіту, а говорити правильно по-українськи, за винятком галичан, можуть лише одиниці.

            На жаль, стандарти викладання української мови після унезалежнення України майже не змінилися. Досить почитати статті з якими виступають вчителі-мовники на сторінках пре-си. У цих статтях можна натрапити на граматично-стилістичні помилки на взір зраджувати кому, а не кого, вчити чому, а не чого, наслідувати кому. Остання помилка свідчить про російськомовне думання викладача української мови: по-російськи подражают кому, а по-нашому наслідують кого. Учитель, що практикує таку лексику, навчить і учнів такої суржикової мови. Замість питомих українських форм ці вчителі вживають неоковирні кальки з російської мови. Наприклад, замість відзнаки (військові) кажуть знаки розрізнення (тобто мавпують російські знаки отличия).

            У живому мовленні деякі сучасні викладачі неправильно наголошують українські слова: одИнадцять замість одинАдцять, крадУть замість крАдуть, розірвЕ замість розІрве тощо.

            Ці факти свідчать, що миритися з таким станом речей, значить потурати дискриміна-ції державної мови. Отже, потрібні заходи для виправлення цього становища: для піднесен-ня викладання української мови на вищий щабель. Той багаж мовних знань, який давала колоніяльна вища школа і який майже без змін дає сьогоднішня незалежна вища школа, очевидно, недостатній для повноцінного викладання державної мови.

            Без сумніву, що найкращих наслідків поліпшення викладання можна досягти, коли сам викладач волітиме удосконалення. Такі самоудосконалювачі серед учителів є. Вони не об-межуються на засвоєному за програмою: цікавляться новинами літератури, звертаються за порадою до репресованих в УССР словників та мовознавчих творів, слідкують за своїм власним мовленням, коротше кажучи працюють над собою і над своєю мовою. Тому для покращення мовної освіти варто заохотити усю масу викладачів працювати над собою і удо-сконалюватись.

            Як цього досягти?

            На мою думку, треба провести атестацію викладачів української мови на державному рівні. Атестація визначить якісний ступінь викладання кожного викладача за чотирибальною системою. Як наслідок міністерство освіти видасть кожному викладачу свідоцтво із зазначе-нням його кваліфікації: викладач першої, другої, третьої й четвертої кваліфікацій. Відповідно до кваліфікацій буде оцінюватись і праця викладача. Учитель першої кваліфікації, який най- ефективніше вчитиме учнів, діставатиме й більшу платню.

            Затим що атестації мають повторюватися регулярно, вони заохотять викладачів ниж-чих кваліфікацій підносити свій рівень викладання державної мови, щоб здобути вищу кваліфікацію.

            Система атестації викладачів, безперечно, поліпшить рівень викладання державної мови в навчальних закладах України.

 

                                                                       Святослав Караванський,

лексикограф

Просмотров: 824 | Добавил: otan | Рейтинг: 0.0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календарь новостей
«  Июнь 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Поиск по новостям

Друзья сайта

Статистика

Copyright MyCorp © 2006 Сделать бесплатный сайт с uCoz