29 квітня 1918 року вранці із Севастополя на весь світ в ефір полинула радіограма до Києва на ім’я Центральної Ради: «Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що в Севастополі, підняли українські прапори. Командувати флотом приступив адмірал Саблін».

 

1 листопада 1917 року при Центральній Раді в Києві було утворено Морську Генеральну Раду, до завдань якої разом із суто фаховими справами належала й українізація Чорноморського флоту. Із великих військових кораблів на бік Центральної Ради першим перейшов весь екіпаж крейсера «Пам’ять Меркурія», що стояв на рейді в Одесі. Із 12 листопада 1917 року він підіймав Український національний прапор щодня аж до 3 травня 1918 року...

Одночасно поступово «звикала» до українізації база військового флоту — Севастополь, що був взятий під протекторат Української Народної Республіки... Тож уже 22 листопада 1917 року саме в Севастополі на найновішому і найпотужнішому кораблі — лінкорі «ВОЛЯ» зукраїнізований екіпаж почав щодня підіймати Український прапор, а слідом за ним інші кораблі... Такий стан тривав до весни 1918 року, бо йшла, хоч і мирна, проте вперта політична боротьба за флот у Центрофлоті. Лише наприкінці квітня 1918 року після мирної безкровної перемоги українців у Центрофлоті на його ж пропозицію командувачем флоту було призначено контр-адмірала М.Сабліна, нащадка козацького роду, що у всьому прихильно ставився до українців.

Слід мати на увазі, що якраз на той час весь флот сильно турбувало і по-своєму лихоманило швидке просування німецьких кайзерівських військ до Криму для негайного захоплення Севастополя, а головне — Чорноморського флоту... Незважаючи на це, 29 квітня 1918 року вранці із Севастополя на весь світ в ефір полинула радіограма до Києва на ім’я Центральної Ради: «Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що в Севастополі, підняли українські прапори. Командувати флотом приступив адмірал Саблін».

У ту ж мить на штабному кораблі флоту «Георгий Победоносец» було піднято адміральський сигнал-наказ: «Заступив у командування українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін».

У зв’язку з наступом кайзерівських військ, які в той же день 29 квітня, розпустили Центральну Раду в Києві, і щоб не дати німцям захопити флот, Центрофлот наказав ескадрі вирушити до Новоросійська. Виконуючи цю ухвалу, адмірал Саблін 30 квітня 1918 року вивів із Севастополя основні кораблі флоту, взявши курс на Новоросійськ. У Севастополі залишилися 25 допоміжних, старих і дрібних кораблів разом із 15 підводними човнами. Цим залишком флоту розпочав командувати контр-адмірал Остроградський, який наказав всім кораблям надалі щодня піднімати українські прапори, що неухильно всіма виконувалося.

1 травня 1918 року до Севастополя вдерлися кайзерівські війська, і в бухту зайшли два лінкори — німецький «Гебен» і турецький «Гемідос». Під наведеними на рештку українського флоту німецькими гарматами з лінкорів і суходолу адмірал Остроградський 3 травня наказав екіпажам своїх кораблів спустити українські прапори, а натомість німці підняли свої...


Коментар

1. Відправляючи зранку радіограму на ім’я Центральної Ради, керівництво Чорноморського флоту ще не знало, що в Києві вже встановлено владу Гетьмана Павла Скоропадського.

2. В статті повторюється стара радянська байка, нібито «кайзерівські війська розпустили Центральну Раду». Насправді кайзерівські війська дотримувались нейтралітету. Після Брестського миру Німеччина офіційно розглядала Україну, як союзну державу, і не втручалась у внутріукраїнське політичне життя. Перехід влади від Центральної Ради до Гетьмана був здійснений українськими силами.

3. Під впливом більшовицької агітації частина флоту під червоними прапорами 29-30 квітня уйшла в Новоросійськ. Командування кораблями, що залишились узяв контр-адмірал Остроградський.

4. В цей час більшовики вели переговори про мирний договір з Українською державою, обговорювали питання кордонів, віз, поділу царських боргів. Більшовики були зобов’язані повернути Україні вкрадені кораблі. Тому одночасно з переговорами Ленін вислав до Новоросійська своїх емісарів з наказом негайно знищити (затопити) кораблі, аби вони не дістались Україні. 10-11 червня на зборах делегатів від кораблів більшовики вимагали затопити флот. Врешті-решт змусили моряків на це погодитись. Але лінкор «Воля», допоміжний крейсер «Троян» та 7 міноносців, знову піднявши українські прапори, вийшли з червоного Новоросійська і повернулися до Севастополя.

5. За час існування Гетьманату Павла Скоропадського флот почав відроджуватись. Відновлювалися і формувалися екіпажі, значно поліпшилося постачання. Адже Українська держава була тоді «оазою серед голоду і крові». Ремонтувалися кораблі. Особовий склад морських установ поступово поповнювався добрими фахівцями, серед яких, щоправда, було багато неукраїнців, але переважна більшість їх чесно працювала на користь Української держави. За Гетьманату було багато різних комісій, які виробляли основні засади функціонування військово-морського флоту. Було скасовано інститут комісарів, запроваджений Тимчасовим урядом, добровільний принцип служби. Відновлено посади, штати, запроваджено нові офіцерські звання. Було затверджено військово-морський прапор Української держави, розроблений за аналогією до військово-морських прапорів інших держав Геральдичною комісією Морського міністерства. Прийнято присягу на вірність Українській державі всіма моряками, які не прийняли її 29 квітня.