Відома чи не всім мовам світу словоформа “О'кей” виникла в наслідок правописної помилки, що її допус-тив генерал США, написавши скорочення “A.C. /all correct/” як “O.K.” /вимовляються “О’кей”/. Цей правописний ляп зразу збагатив іронічну палітру американців, але з бігом часу втратив іронічне забарвлення, набравши значення “гаразд”, ”у порядку” без жодного стороннього нюансу. Завдяки поширенню американського варіянту англійської мови у світі, неправильно написане скорочення стало надбанням більшости мов світу. Тобто, лабораторія людської мови не гребує і помилками – граматичними, лексичними, наголосовими. Помилка? Стаєш у пригоді мовленню? Іди до нас – до мовних засобів! Під цим оглядом цікаво простежити одиссею одеського виразу “две большие разницы”, обігруваного кількома поколіннями гумористів. На ділі ж вираз “две большие разницы” сам виник, як іронічне обігрування словесної пари “большая разница”, яка з огляду мовної чистоти не є абсолютно бездоган-ною. Словосполука “большая разница” - це живомовний варіянт книжної пари “велика невідповідність”. Цю пару граматично правильно можна подвоїти і сказати “дві великі невідповідості”. А що в живій мові замість слова “невідповідність” російськомовці вживали слово “разница”, то одеські хохмачі й утворили зворот “две боль-шие разницы”, обігруючи вираз “большая разница”. Чи так воно було, чи мав вираз “две большие разницы” іронічний підтекст, сьогодні встановити годі, але “ревнителі русской речи” добачили цей іронічний нюанс в одеській ідіомі, відчули у ній хохму на свою адресу і стали на захист “великого й могучого”, піддавши глузуванню одеський животвір. “Височайше” становище імперської мови сприяло тому, що адепти мови Пушкіна і Гоголя посадили одеський вираз “у калюжу”, перероблену іншими хохмачами на “калошу”. Неологізм “две большие раз-ницы”, замість висміювати когось, сам став об’єктом висміювання.

               Як бачимо, мовні й лексичні помилки можуть викликати цілком непередбачені наслідки. Тому, не можна зневажливо ставитись до помилок. Ануж якійсь із них судилася доля американського “О’кей”.

ПОПРИ  НА  ТЕ  чи  ПОПРИ  ТЕ?

Деякі мовні форми сучасних знавців “украінской мови” часом стають узагальненим ім'ям для цілої категорії мовних ляпів. Так, безграмотні форми української мови цілком слушно іноді кваліфікують, як “здібні булоч-ки”, використавши форму, вжиту “знавцями” нашої мови замість пари “здобні булочки”. Сьогодні “здібних булочок” не бракує ні в пресі, ні в творах геніїв, ні у виступах “друзів народу”. Беру український гороскоп. Усе ніби о'кей . Аж раптом маю “булочку”: «Початок року Свині приніс Левам певні труднощі. 'Попри на те, що' Сатурн усе ще рухається цим сузір'ям, пора неталану поступово минає...». Ляпсус “попри на те” не поширений, бо мовці й писці віддають перевагу формам, глибше закоріненин у свідомість, як “ незважаючи на те, що“ або й “не див-лячись на те, що”. У нашому ж разі автору забаглося козирнути слівцем, мовляв, “і ми не з пальця роблені”. Та замість козирної ідіоми вийшов ще один приклад для колекціонерів лексичних ляпів

ОБЛИЧЧЯМ  ДО  ОБЛИЧЧЯ  чи  ЛИЦЕ-В-ЛИЦЕ /ЛИЦЕ  В  ЛИЦЕ/?

Є помилки, що переходять з покоління до покоління. Ще десь у середині минулого століття я читав сміховинку, присвячену формі ”обличчя до обличчя”. То було ХХ столікття. Але молоде покоління, що вже вчилося та й учило в незалежній Україні, тих сміховинок не читало, до словників не заглядало, а покладалося на свої мало не геніяльні перекладацькі здібності. І у висліді, як казали галичани, маємо відродження форми “обличчя до облич-чя” у сучасних текстах. Не буду цитувати прикладів, бо сподіваюсь, що той, хто цю форму вживає, читає “Книжника”. А раз читає, то може зробити відповідний висновок, щоб надалі не “сідати в мовно-лексичну калошу”, а взоруватися бодай на “запліснявілих” попередників: «Я... йду просто на нього [сонце], ‘лице в лице’.» (М. Коцю-бинський).  

                ВДАЛИЙ  ЧАС  чи  СЛУШНИЙ ЧАС?

Натрапляю якось на такий пасаж: «Це 'вдалий час' для вирішення ділових питань...». Чи ж не відчуває наше вухо у парі “вдалий час” якоїсь штучности, натягнутости? Відчуває. Чому? Бо подані у словниках як рівнозначні слова двох різних мов часом у лексичних парах або ідіомах не вкладаються у рамки засвідченого у словниках перекладу. Словники дуже часто не фіксують усіх можливих комбінацій того чи того слова. Автор наведеної цитати “відштовхувзвся” від російської пари “удачное время” (не дуже вдалий варіянт пари “удобное время”). Але в нашій мові у комбінації з “часом” прижився не прикметник “вдалий”, а інший епітет. Пари “вдалий час” у фолклорі та творах нашої літератури не засвідчено. Зате у нас існує пара “слушний час”: «Вони бояться, що ти... у 'слушний час' повернеш в Україну» (І. Франко). Саме цю пару і треба було вжити у наведеній цитаті. А укладачам  наших РУСів варто додати до перекладу слова “удачный”  прикметник “слушний” (коли йдеться про час).

                ПЛАВЛЕНИЙ  чи  ТОПЛЕНИЙ?

                Дієслово “плавити” у значенні “топити”, “розтоплювати” – накинуто нам ревнителями двомовности за часів “світлого минулого”. Але накинувши цю форму, архітектори лінгвоциду не змогли цілком викорінити слово “топити” з ряду форм. Такими формами лишилися “топлене масло”, “топлений сир” тощо. Тому вживання форми “плавлені сирки“, яка трапляється в сучасних текстах, є ляпсусом на взір “здібних булочок”. Різниця в тім, що “здібні булочки” ”кидаються в очі” неофітам українського мовлення, тоді як “плавлені сирки” лишаються непоміченими, стаючи шовковими зайдами в українській мові.

                                                                                              *   *   *

      ^{Зберігаємо правопис автора}