Східні та південні області України є «проблемною зоною» для життя етнічних українців. Внаслідок непослідовних дій місцевої влади, відверто українофобської діяльності низки політичних партій та громадських організацій (передусім таких, як «Єдіноє отєчєство», «Прорив»), майже повної окупації місцевого інформаційного простору російськими та проросійськими мас-медіа, а також інших чинників, рівень національної ідентифікації етнічних українців у південних та східних областях України є низьким. В більшості своїй українці зрусифіковані або суржикомовні. Частина їх перебуває ще на донаціональному рівні свідомості або ж мислить російськоцентрично. Зруйнованою є історична пам'ять етнічних українців. Українська інтелігенція, партійні та громадські організації виявили свою нездатність виправити ситуацію а умовах відсутності координованої державної політики щодо забезпечення етнонаціональних прав українців.

      Найприкріше, що нема наукового аналізу цієї проблеми — становища етнічних українців на Півдні і Сході України. Зокрема, не маємо постійних масштабних та відкритих для користування соціологічних моніторингів функціонування української мови та забезпеченості мовних прав етнічних українців у сфері освіти, впливу на етнічну самоідентифікацію політичних і релігійних чинників, ставлення до етнічних українців інших етнічних груп, стану історичної пам'яті тощо. У дослідженні цих питань переважає поверховий, формальний підхід. Широкомасштабні наукові конференції, присвячені сучасному становищу, історії та культурі етнічних українців — рідкісне явище, на відміну від численних аналогічних заходів, спрямованих на вивчення інших етносів Майже не розроблено термінологічний апарат відповідних досліджень, зокрема щодо визначення таких базових понять, як «титульна нація», «корінний народ» і навіть «етнічний українець».

      Ці лакуни намагалися заповнити вчені та експерти Одеси, Києва, Херсона, Миколаєва, Сімферополя, Донецька, представники громадських організацій, що взяли участь у науковій конференції «Проблеми національно-культурної самоідентифікації етнічних українців на Півдні і Сході України в контексті етнополітики Європейського Союзу». Конференція відбулася в Одесі на початку червня під егідою регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) спільно з регіональним представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні і Білорусі.

      Організатори засідання за «круглим столом» поставили за мету обговорити на експертному рівні дві взаємопов'язані магістральні проблеми: процес само ідентифікації (самоусвідомлення) російськомовних етнічних українців Півдня і Сходу України та збереження своєї етнічності тими українцями, котрі ще не розчавлені молохом ментальної та мовної русифікації.

      Обговорення проблематики «круглого столу» було поділене на чотири сесії: 1. Процеси самоідеитифікації етнічних українців на Півдні і Сході України в історичній ретроспективі; 2. Проблеми самоідентифікації етнічних українців Півдня і Сходу України в контексті глобалізації і європейської інтеграції; 3. Проблеми пробудження і збереження національної свідомості серед етнічних українців Півдня і Сходу України: застосування європейського досвіду: 4. Шляхи і засоби формування національної свідомості етнічних українців Півдня і Сходу України в часи незалежності: європейські орієнтири.

      Доповідачі на історичній секції, науковці-історики з ОНУ ім. І. І. Мечникова стверджували, що навколо історії Сходу та Півдня України накопичилися російськоцентричні міфи. Деякі політичні сили намагаються довести одвічну неукраїнськість цих регіонів. Проте історичні факти свідчать про зворотне. Вже у першій половині XIX ст. український етнічний чинник був дуже помітним, причому не тільки у селах, а й у містах, зокрема в Одесі. Учасники зупинилися також на проблемі формування україноцентричної історичної пам'яті українців.

      Провідною темою виступів на трьох наступних сесіях було обговорення шляхів використання в Україні досвіду політики ЄС в національній сфері. Зокрема, у своєму виступі доктор біологічних наук, професор, політолог, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Беліцер наголосила, що європейські демократичні цінності та принципи толерантності використовуються певними політичними силами у власних спекулятивних інтересах. Тому європейський досвід до складних українських реалій слід застосовувати з цілою низкою застережень. Учасники погодилися, що питання про ратифікацію Україною «Хартії захисту регіональних або міноритарних мов» підлягає перегляду.

      Відомий український культуролог Микола Рябчук у своєму виступі зупинився на проблемі співіснування в Україні двох типів націй з двома несумісними, взаємовиключними ідентичностями — совєтською й антисовєтською, українофобською й українофільською, антизахідною і проєвропейською, колоніально-імперською й антиімперсько-антиколоніальною. На думку експерта, суспільний компроміс мав би полягати насамперед у чіткому відокремленні російської мовно-культурної ідентичності від совєтської політичної шляхом офіційного визнання і пошанування першої та енергійної марґіналізації й елімінації другої. Представники українського (україномовного) кола мусили б заради десовєтизації краю відмовитися від спроб його дерусифікації, себто від спроб навернути русифікованих блудних синів у лоно правдивої «батьківської віри». Натомість представники «креольського» (російськомовного) табору мусили б підтримати десовєтизацію краю заради суспільної легалізації й леґітимізації своєї російської мовно-культурної ідентичності — як цілком сумісної з ідентичністю політично українською.

      Слід відзначити, що учасники конференції вели розмову у серйозному науковому дусі, не вдаючись до надмірних емоцій. Це закономірно, адже сучасний катастрофічний стан речей змушує перейти від емоцій до конкретних справ. Більшість експертів погодилися з тим, що незадовільне становище етнічних українців у південних та східних областях України може бути виправлене лише шляхом проведення комплексних та послідовних заходів з боку державної влади та українських громадських організацій А це значить:

      1) поглибити наукове вивчення становища етнічних українців у південних та східних областях України, запровадити постійно діючий науковий моніторинг і лише на його основі приймати певні рішення;

      2) надавати всебічну підтримку українським громадським та культурно-просвітницьким організаціям на Півдні України, що є зародками україноцентричного громадянського суспільства в цьому регіоні;

      3) сприяти згуртуванню етнічних українців у земляцтва, які послідовно та рішуче відстоювали б національні права українців у судах, навчальних закладах тощо;

      4) сприяти діяльності здорових проукраїнських сил серед інших етносів, що живуть у південних та східних областях України;

      5) підвищити увагу до контрпропаганди, розвіювання російсько-імперських та радянських міфів шляхом підтримки відповідних українських патріотичних видань, телевізійних програм тощо;

      6) відмовити, згідно з чинним законодавством, у реєстрації партіям та громадським організаціям, які принижують українську мову, культуру та державність, розпалюють міжнаціональну ворожнечу та посягають на цілісність держави Україна;

      7) відмовитися від подвійних стандартів та фальсифікацій у використанні європейського досвіду у вирішенні етнічних проблем в Україні; європейський досвід може бути адаптований до українських умов лише після ретельного моніторингу відповідності кожної з європейських правових норм до конкретних українських реалій;

      8) сприяти ротації старих кадрів у державних органах влади та навчальних закладах із залученням патріотично налаштованої молоді.

      Чи почує влада ці думки? Є підстави вважати, що ні. Принаймні на конференції жодного представника від влади не було. Тому більш важливо для «вузького прошарку української інтелігенції» (за висловом сучасного можновладця від однієї з правлячих партій, відомого україножера) бути почутими власним народом. Лише від позиції кожного етнічного українця щодо захисту своїх прав, зрештою, залежить: бути чи не бути нам на своїй землі.

Олександр Музичко,

старший науковий співробітник регіональної філії

Національного Інституту стратегічних досліджень в Одесі,

кандидат історичних наук, доцент.